Права дитини

Кожен член суспільства має права. Оскільки дитина є повноцінним членом суспільства, вона також має свої права, деякі особливості реалізації яких обумовлені виключно тим фактом, що її фізична та розумова незрілість потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист. В залежності від віку дитини, законодавством передбачено різний обсяг та механізми реалізації її прав. Повноцінний та дієвий захист прав дитини є обов’язком держави.

Основним міжнародним документом, який регулює відповідне питання є Конвенція про права дитини. В українському законодавства основними правовими документи з цього питання є – Конституція України, Сімейний кодекс України (далі – СК України), Закон України «Про охорону дитинства», Цивільний кодекс України (далі – ЦК України).

Хто має статус «дитини»?

За загальним правилом згідно з зазначеним вище міжнародним та українським законодавством дитиною є особа віком до 18 років (тобто до досягнення нею повноліття). Малолітньою вважається дитина до досягнення нею 14 років, а неповнолітньою – у віці від 14 до 18 років (ст.6 СК України).

Які загальні права дитини?

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

Серед загальних прав дитини, які гарантуються міжнародним та національним законодавством, як правило виділяють наступні:

• право на життя;

• право на охорону здоров'я і безоплатну кваліфіковану медичну допомогу;

• право на безпечні умови для життя і здорового розвитку;

• право на ім'я та громадянство;

• право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку;

• право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності;

• право на свободу совісті та релігійних переконань;

• право на отримання інформації, що відповідає її віку (в тому числі право на вільний пошук, отримання, використання, поширення та зберігання інформації в усній, письмовій чи іншій формі, за допомогою творів мистецтва, літератури, засобів масової інформації, засобів зв'язку (комп'ютерної, телефонної мережі тощо) чи інших засобів на вибір дитини);

• право на звернення (зокрема, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, засобів масової інформації та їх посадових осіб із зауваженнями та пропозиціями стосовно їхньої діяльності, заявами та клопотаннями щодо реалізації своїх прав і законних інтересів та скаргами про їх порушення);

• право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності (зокрема, дитина вправі особисто звернутися до державних органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів);

• право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та право на піклування батьків;

• право на освіту;

• право на майно та житло (зокрема, дитина наймача або власника житла має право користуватися ним нарівні з останнім);

• право на працю та на зайняття підприємницькою діяльністю;

• право на об'єднання в дитячі та молодіжні громадські організації (при цьому створення дитячих організацій політичного та релігійного спрямування забороняється).

Разом з загальними правами людини, які належать неповнолітнім, законом передбачені і деякі особливі права дитини, специфіка яких обумовлена її потребою в особливому захисті, турботі і допомозі.

​

​